«Ассо та Піаф» їде до Києва!

2 червня театр представляє виставу «Ассо та Піаф» (одну зі своїх найулюбленіших!) за п’єсою Олега Миколайчука-Низовця на сцені Національного Центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса,  що  у Києві , яка  розкриває  глядачам  одну зі сторінок життя великої французької співачки минулого сторіччя.   

Театр іде простим шляхом –  від серця до серця.  Від серця актора до серця глядача. Сьогодні це потрібно як повітря. Ми стомились від політики й постійних негараздів. Ми просто прагнемо до світлого, небесного й водночас земного. Саме мистецтво здатне на таке зцілення нужденної душі. То чому б і не звернення до музики, хай і французької. Спробуємо збагнути душу людську. Хай і чужу. До своєї, на жаль, шлях неблизький.

Дев’ятнадцятирічним дівчам вона вийшла на панель. Їй не вистачало 10 франків на поховання  єдиної  доньки. Вона пережила чотири автомобільні катастрофи, спробу самогубства, три гепатичні  коми, приступ божевілля, два приступи білої гарячки, сім операцій, першу й другу світові війни, звела з розуму юрбу чоловіків і померла  восени 1963, не доживши до п’ятдесяти. Її  ховала уся Франція, а оплакував — увесь світ. На її могилі написали просто: «ЕДІТ ПІАФ».

Проникнення в долю однієї з найбільших легенд мистецтва ХХ століття здійснили народна артистка України, режисер-постановник Таїса Славінська,  художник-постановник Анатолій Пеньковський та актори театру: Оксана Бандура (Едіт Піаф), н.а.України Валерій Прусс (Ассо), з.а.України Анатолій Вольський (Мітті, директор “АВС”), з.а.України Жанна Андрусишена (Симона, сестра Едіт). Цікавий акторський ансамбль, який поєднав зрілу майстерність  з  талановитою молодістю.

«Мій стиль — мінімум косметики. Обличчя повинно бути чистим. Я віддаю його глядачу, як коханому». І на сцені мінімум декорацій. Оживають чорно-білі фотознімки. Чорне — свято і належить сцені. Хоча в житті Едіт Піаф нерідко вдягалася, наче на карнавал: пишні фалди, дрібні рюші, кричущо-яскраві кольори.

Найголовнішим у сценічному образі Едіт були незвичайні руки. Вони, разюче гнучкі, пір’їнками злітали; красномовна небагатослівність жестів — руки «відкривали» світ, про який вона співала. Майже як у роки сліпого дитинства…

Кажуть, що коли вона брала людину за руку — те тепло доходило до глибини серця. Нам же хочеться торкнутися сердець глядача однією з миттєвостей зустрічі з Едіт Піаф. І хай соковитий, повний драматизму голос співачки змусить  замислитись над талантом, який є водночас і даром Божим, і покаранням.

Зустріч Едіт і Реймона Ассо стала доленосною. Він писав для своєї богині ЇЇ репертуар. Він просто творив ЇЇ. Їхня спільна завзятість зробила свою справу. Директор “АВС” (найбільшого концертного залу Парижа) погодився віддати перше відділення одного з концертів Едіт. У той день співачка уперше виступила не як Крихітка Піаф, а як Едіт Піаф. Величезний зал ревів від захоплення, публіка не бажала відпускати Едіт.  Наступного дня преса, захлинаючись від захвату, писала: «Учора на сцені “АВС” народилася велика співачка Франції»…

Моє щире покликання – співати.

Співати, що б не трапилося!

Мої пісні – це я, моя плоть, моя голова,

 моє серце, моя душа.

Мої пісні – і є моє життя.

Колись Едіт запитали, як виходить, що її мистецтвом захоплюються, вона відповіла: «Просто я ніколи не обманюю». Цього правила б і нам дотримуватися і на сцені, і в житті…

Отож, запрошуємо до театру, де по-справжньому єднаються серця людей. А неповторний голос Едіт Піаф введе нас в атмосферу і сліз, і радості, і насолоди, і суму. І, звичайно, кохання…”Padam… padam…padam…”