Три роки повномасштабної війни – це три роки незламності та надії, боротьби за нашу країну, за нашу свободу. В кожного своя лінія фронту. За ці роки театр, як і всі колективи України, перетворився на майданчик психологічної підтримки глядачів. Кожного дня попри повітряні тривоги продовжуються репетиції, готуються до постановки нові вистави, збільшується кількість охочих прийти до театру. Запрошуємо на перегляд вистав військових та членів їхніх родин. Радіємо дитячим усмішкам. Волонтеримо. Гастролюємо, беремо участь у фестивалях, налагоджуємо зв'язок з іншими країнами. У третю річницю жахіття війни згадуємо пройдене, вшановуємо пам'ять загиблих і шукаємо світло в майбутньому. Цей тиждень присвячуємо невмирущій українській класиці.
19 лютого, у День державного герба України, – міф з прадавніх часів “Лісова пісня” за драмою-феєрією Лесі Українки (режисерка-постановниця – Таїса Славінська). В умовах війни конфлікт між світом людей і світом природи отримав нове звучання. Вистава нагадує, що навіть після найбільших втрат є надія на життя та відновлення.
21 лютого – поема для театру за мотивами одного з найпотужніших українських романів у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай” (інсценізація та режисура Віталія Селезньова), яка ще й як резонує з подіями війни. Головна героїня є символом боротьби за свою землю та власні переконання.
22 лютого – романтична драма за повістю О.Кобилянської (п’єса Неди Неждани) “У неділю рано зілля копала…", яка не втрачає своєї актуальності, розкриває тонкощі людської душі, пошуки правди, справедливості та кохання.
Кожна з цих постановок розкриває душу українського народу, дарує надію, бажання любити і жити навіть у найскладніші часи. Разом ми сильні та непереможні! Стверджує Ліна Костенко, що найвище уміння – почати спочатку життя, розуміння, дорогу, себе... Живімо гідно!
