«29 травня. Велика зала ВОУАМД театру ім..М.К.Садовського.
Я скромно сиджу збоку і завмираю... Я більше не бачу акторів, я бачу неймовірну, значущу і приголомшливо-душевну трагедію життя людини, яка хотіла прожити її зовсім по-іншому...
Це не просто перегляд. Це проживання кожного моменту разом із героєм. Це сльози, які не хочеться витирати. Це театр, який перетворює глядача на співучасника драми.
Історія Бекманна — це не лише про війну, це про втрату, пошук сенсу життя й глибоке людське зранення, яке залишає по собі світ, що змінився.
Мої емоції – у мокрому від сліз светрі. І мені не хотілося їх витирати…»
Повірте, ці слова — найвища нагорода для всієї творчої команди, справжнє визнання нашої праці.
Дякуємо пану Борису, великому другу, поціновувачеві нашого театру і театрального мистецтва в цілому за такий щирий і щемкий відгук.