Світ кожної людини самобутній та неповторний. У когось він наповнений бурхливими морськими хвилями, у когось - затишком родинної оселі, у когось він швидкий, палаючий, небезпечний, а в когось - спокійний, лагідний, чутливий: безліч життів - безліч світів.
Світ Флоренс Фостер Дженкінс, американської маргінальної співачки Америки 30-40-их років, був дивним і парадоксальним.
Її життя - шлях до мрії.
Мрії співати.
Та співати, не маючи голосу та слуху - важке завдання.
Але якщо ти маєш велике серце, здатен бачити красу, відчувати себе невід'ємною частиною світу мистецтва, здатен віддавати всі, до останньої краплини, сили своєї душі людям, незважаючи на їхнє несприйняття, то
ти приречений на успіх.
У кожного бувають моменти, коли здається, що його всесвіт от-от поглине чорна діра, а будь-які сенси вичерпують себе…
Коли розуміння, хто ти є і яким має бути саме твій шлях, стає ще більш заплутаним ніж зазвичай.
У такі моменти важливо бути "божевільним". І, попри все, просто йти до мети. Тієї мети, що з'явилася в далекі часи спокою і стала рушійною силою твоєї долі.
Так йшла Флоренс.
Не маючи таланту - співала оперу.
Не маючи слуху - викладала музику.
Заснувала фонд, що дав можливість величезній кількості молодих музикантів знайти себе.
Дала безліч концертів, кульмінацією яких став виступ у Карнегі Хол.
Об'єднала навколо себе і зігріла любов'ю тих, хто заблукав і втратив надію.
Довела, що найголовніше в житті -це усвідомлення того, що з якого боку не подивись -
склянка завжди є наполовину повною.
Інколи просто потрібно постояти на голові.
